«Господи, яким же наївним я був! Я привів її у свій просторий двоповерховий будинок і сказав: “Залишай роботу в банку. Тобі більше не потрібно рахувати чужі гроші. Живи, насолоджуйся життям, займайся собою. Наше господарство забезпечить нас усім”. Але, як виявилося, мріяла вона зовсім не про спокійне сімейне життя…»
— Ти тільки уяви, Маринко, як він виглядатиме серед твоїх київських знайомих! Обвітрене обличчя, величезні долоні, під нігтями земля, а в розмові — тільки трактори, врожай та ціни на пальне. Я ж не зможу спокійно сидіти поруч від сорому! Я завмер у передпокої, навіть не встигнувши зняти робочу куртку. У руках тримав двадцять п’ять темно-червоних … Читати далі