Я вже 10 років у чужій країні на заробітках. І, повірте, я так втомилася, що можу лише мріяти про рідні землі. Втім, мої діти цього, на жаль, розуміти не хочуть. Я ж заради них і виїхала за кордон. Усе, що заробляла – пересилала їм. І ось нещодавно заїкнулася, що хотіла б уже завершувати з цією роботою і повертатися додому, у відповідь почула тільки невдоволення.
Ясна річ, що в Італії я опинилася не від гарного життя. Була змушена, щоб дітям було на що жити. Як і кожна мати, хотіла дати їм тільки найкраще. Тягла все сама, бо чоловіка не стало раптово. Важкий недуг забрав його із сім’ї.
Тоді я ще жила із синами. Вони тільки закінчували шкоду. Спочатку справлялася, а потім довелося збирати на весілля дітям. Дві невістки в домі – це важко. Старший син мене пожалів, поїхав до батьків дружини, але й там йому солодко не було – 5 людей на дві кімнати.
Молодша ж невістка тільки те й робила, що скаржилася на стан мого дому. Мовляв, зараз онуки підуть, тому треба встигнути зробити ремонт ще до вагітності. Потім де грошей стільки наберемо? Тоді діти й підкинули мені ідею про заробітки. Вони мали якісь зв’язки і обіцяли влаштувати мене в Італії. Я довго не вагалася, бо вибору не було. Полетіла.
Планувала провести там не більше, ніж 2–3 роки. А потім усе сильно затягнулося. Так і просиділа там 10 років. Діти отримували більше грошей, а отже і потреби їхні росли. Сама ж я доглядала літню жіночку, а всі гроші надсилала дітям. Собі дріб’язок на їжу залишала. Старший син нарешті купив власну квартиру. Точніше взяв у кредит. Я допомагала їм фінансово.
Молодший синок зробив той злощасний ремонт в домі.
Я з останніх сил виконувала доручення старої італійки, бо хотіла, щоб мої діти ні в чому не відчували потреби. І ось нещодавно у мене був день народження. Уже 10, який я зустрічаю в Італії. Подзвонили діти, привітали і ми почали говорити про заробітки. Я мимоволі промовилася, що хочу повернутися додому. Діти точно не були раді. Старший син взагалі заявив, що ще рано – у нього кредит! Звідки він на нього гроші візьме?
А я вже нічого не чула через втому. Просто дуже сильно хотілося додому. Мені 60 – я вже не та молода жінка, яка повна сил та ентузіазму. Я так хотіла примчати в рідний дім першим же рейсом, але там, очевидно ніхто мене навіть не чекав.
Після цього через кілька днів не стало пані, за якою я доглядала. Тож я, вважайте, вільна. Але все одно мушу сидіти в Італії. Довелося їхати до подруг. Вони обіцяли підшукати мені нову роботу. Але, що буде далі, я навіть не знаю.
Зараз мені дуже самотньо. І неймовірно прикро через ставлення дітей. У мене, до слова, вже навіть онуки є яких я бачила тільки по скайпу.
Тепер не знаю, як правильно мені вчинити. Думаю, для діток я зробила все можливе. Тепер їхня черга подбати про матір. Але знаю, що скоро вони почнуть мною маніпулювати. Та й з ріднею стосунки псувати зовсім не хочеться. Як-не-як рідні діти.
Запам’ятайте собі назавжди, що теми, пов’язані із заробітком за кордоном – це дуже важко. Гроші не сиплються з неба. Тому цінуйте рідних, якщо такі у вас є і роблять все можливе, щоб вас забезпечити. вони варті поваги. Кажу з власного досвіду.
Сама ж навіть думати не хочу, скільки грошей з мене скористали рідні діти. І тепер заявляють, що м досі мало.
Що думаєте про ситуацію?
Як жінці краще вчинити?
