Ця війна міняється з кожним днем. Ворог маневрує, перекидає сили з однієї ділянки фронту на іншу. І не можна сказати, що вони не зробили висновків: діють далі примітивно, але набагато обережніше.
Однак, від перестановки доданків сума не змінюється. Нема різниці де їх знищувати. Це потрібно робити далі. І політика, на жаль, у цій війні безсила. Точково, можливо, щось і вирішується, але глобально: поки не буде перемоги на полі бою, не буде й перемоги загалом.
Чому зараз так важко на східному напрямку? А тому, що ворог кидає все, що має. Тут така маса російських військ, що під кожним кущем сидить виродок. На найменші наші позиції вони витрачають тисячі снарядів і посилають не один танк, а відразу 8-10. Плюс до цього, вони вже мали тут укріпрайони. За 8 років вони добре підготувались. Піхота у них ніяка і можна її розкладати на мулекули, але до неї ще потрібно дістатись. Загалом тут не піхотне протистояння.
Я переконаний, що Херсонську, Запорізьку і Харківську області вдасться звільнити. Коли це буде – не знаю, але точно в недалекому майбутньому, а от з Донбасом доведеться повозитись. Тут до контрнаступу потрібно добре підготуватись. Це зіткнення буде величезного масштабу.
Напевно, кожен вже побачив, що Гірське і Золоте на Луганщині ще вчора були нашими, а сьогодні вже ні. Але це не поразка, це логічний крок, щоб зберегти наших військових. Якщо нема за що триматись, то для чого вмирати безсенсовно. При тому, російська армія далі несе в рази більше втрат. За кожен метр нашої землі ведуться надзвичайно важкі бої.
Можливо, на карті все виглядає так просто, але в польових умовах – це зовсім не так. Це не фігурки пересувати туди-сюди. Десь ми відступаємо, десь наступаємо. На війні точно не буває все ідеально.
Друзі, був наказ триматись, його виконують всі, як би складно не було. Тому пишайтесь своєю армією, яка вже вийшла за межі академічних книжок і людських можливостей!
