Грицюк Яніна

Мар’яна спочатку навіть усміхнулася. Вона стояла біля кухонного столу з чашкою чаю в руках і чекала, що чоловік зараз розсміється та скаже, що пожартував. Але Тарас не жартував. Він спокійно гортав щось у телефоні, ніби щойно повідомив їй абсолютно звичайну річ. — Я не зрозуміла, — повільно перепитала Мар’яна. — Які саме гроші? — Усі … Читати далі

Віра Степанівна вимовила це так буденно, наче не виганяла людину з дому, а повідомляла про зміну графіка прибирання. Вона переступила поріг без дзвінка, хоча ключів від цієї квартири їй ніхто ніколи не давав. У руках свекруха тримала дві великі картонні коробки, а за спиною волочила ще одну сумку на колесах. Ірина, яка саме виносила з … Читати далі

— Я не виставляла твоє щастя, тату. Я виставила з власного дому людину, яку ти поселив там без мого дозволу. Ігор Степанович завмер посеред кухні. Ще хвилину тому він кричав так, що, здавалося, здригалися навіть стіни. А тепер раптом замовк, ніби вперше почув не свою доньку, яку звик перебивати й повчати, а зовсім чужу людину. … Читати далі

Вона стояла посеред кухні, стискаючи в руках телефон, на екрані якого ще кілька хвилин тому бачила повідомлення з банку. — Так. А що сталося? — спокійно перепитала Марина. Свекруха повільно поклала телефон на стіл і подивилася на невістку так, ніби перед нею стояла людина, яка щойно вчинила щось страшне. — Що сталося?! Ти ще питаєш? … Читати далі

Оксана Миколаївна перечитала повідомлення доньки ще раз. Потім ще раз. І ще. «Мурашник». Так Віра назвала квартиру, яку батьки купували майже чотири роки. Оксана повільно опустила телефон на кухонний стіл. Поруч стояла чашка недопитої кави, а біля неї — тарілка з двома шматочками святкового пирога, який вона вчора пекла спеціально для доньки. Ще вранці Оксана … Читати далі

— Кого саме? — перепитала медсестра. — Батьків. Жінка на мить завмерла. — Ви впевнені? Олена заплющила очі. — Сьогодні — так. На тумбочці лежав її телефон. Екран уже майже згас. Але вона все одно пам’ятала кожен пропущений виклик. Не один. Не два. Дванадцять. Дванадцять разів вона телефонувала батькові. Десять — матері. І ще чотири … Читати далі

— Ти ж розумієш, що я не збираюся залишити тобі все? Роман сказав це так спокійно, ніби вони обговорювали, хто сьогодні забере продукти з магазину. Олена сиділа навпроти нього в коридорі суду, тримаючи на колінах темно-синю папку. — Що саме ти хочеш? — тихо запитала вона. Роман усміхнувся. — Половину. — Половину чого? — Не … Читати далі

— Точно, — відповіла Вікторія. — Другий комплект у банківській скриньці. Ти ж сам його туди поклав. — Тоді поясни мені одне… Назар кивнув на вікно кухні. За фіранкою щось промайнуло. Світло всередині їхнього будинку горіло. Вікторія застигла. Вони мали бути за двісті кілометрів звідси. Ще годину тому подружжя їхало трасою до Закарпаття. Вони планували … Читати далі

Наталя стояла біля чужого паркану під холодним жовтневим дощем і сама не могла повірити, що вимовляє ці слова. У лівій руці вона стискала пластиковий пакет із дитячими речами. У правій — старий телефон із тріснутим екраном. Поруч стояла її дванадцятирічна донька Софія, яка намагалася не плакати. А семирічний Данило сидів просто на валізі й міцно … Читати далі

Соломія тільки міцніше стиснула в руках стару теку з документами. П’ятеро дітей стояли за її спиною. Найменша, шестирічна Марічка, трималася за материнську куртку й тихо схлипувала. Старші мовчали. А навпроти них стояли майже всі члени сільської ради. І люди, які ще кілька місяців тому приходили до Соломії просити молока, тепер дивилися на неї так, ніби … Читати далі