Торік я народила. Ще до пологів чоловік вмовив мене переїхати до його батьків.
– Лишень подумай, як важко тобі буде самій з малюком. Я ж увесь час в роз’їздах!
Я тоді така налякана була. Все ж зараз в країні складна ситуація, а що як світла не буде, чи мобільний зв’язок зникне, а я й справді сама. Тож врешті погодилась.
Спочатку все було більш-менш добре. Свекруха виділила нам кімнату. Та потім вона взялась мене повчати.
– Я своїх дітей виростила, того дурного радити не стану.
Вона вимагала, аби я все робила, як вона хоче. Купала дитину в відварі череди, сповивала дуже туго. А ще щоразу, коли я вкладала сина спати, Ніна Василівна неодмінно йшла на кухню і калатала каструлями.
– Не можна хоч трішки тихіше. Назарко спить!
– А ти не привчай його до тиші! Нехай звикає до галасу! Бо потім матимеш повно проблем! А як плакати починає – не біжи до нього! Має самий заспокоїтись!
Ви не уявляєте, як це мене роздратувало. Сама примушує усіх в 9 вечора спати лягати. І не дай Боже хоч пискне хтось. Та цього разу я вирішила її провчити. Щойно свекруха пішла спати я вийшла на кухню і такий оркестр їй влаштувала, що навіть сусіди чули.
– Що це ти витворяєш вночі?
– Всього пів на десяту. А ви ж казали, що треба звикати спати в галасі!
– В себе вдома будеш правила встановлювати! А тут мої поважай!
Наступного ранку я зібрала речі й поїхала до мами. Чоловік мені дзвонив, благав повернутися, та я сказала, що зроблю це лише тоді, коли він орендує нам окрему квартиру. Як гадаєте, я все правильно зробила? А вам рідні нав’язували свої правила?
IrynaS
