UAMedia

Частина перша — Тату, зупини машину! Будь ласка! Там дві дівчинки! Вони зовсім як я! Софійка закричала так несподівано, що я різко натиснув на гальма. Автомобіль зупинився біля узбіччя, а позаду одразу невдоволено просигналила інша машина. — Що сталося, доню? — запитав я, озирнувшись. Але п’ятирічна Софія вже показувала пальчиком на протилежний бік вулиці. — … Читати далі

— Набридло мені це слухати! Якщо тобі так подобається, як виглядає твоя колишня, то йди до неї та милуйся нею скільки завгодно! Але вдома більше не смій порівнювати мене з нею! — Ти справді збираєшся піти в цьому? Марина саме застібала сережки перед дзеркалом, коли Андрій зупинився на порозі спальні. Він уважно оглянув дружину з … Читати далі

— Вона не витрачатиме двадцять вісім тисяч гривень на ще одну фотографію! Картка вислизнула з моїх пальців, ударилася об підлогу й ковзнула під стілець біля стійки реєстратури. Кілька секунд я нерухомо дивилася на неї. Не на чоловіка, який щойно вихопив її з моєї руки. Не на адміністраторку, що розгублено спостерігала за нашою суперечкою. І навіть … Читати далі

— Степане Петровичу, а ви не заперечуватимете, якщо ми з Андрієм цими вихідними поїдемо на вашу дачу? Посмажимо м’ясо, побудемо на свіжому повітрі, може, залишимося на ніч. Ми ж нічого не зіпсуємо, усе приберемо після себе! Батько, звісно, погодився. Він завжди радів, коли рідні хотіли провести час за містом, і не бачив причин відмовляти молодим … Читати далі

Після тридцяти одного дня в реанімації я нарешті повернулася додому. Уперше за багато тижнів зварила собі каву, сіла на кухні й просто насолоджувалася тишею. Але щойно зателефонувала мати, я зрозуміла, що вона зовсім не збирається питати про моє здоров’я. Її цікавило інше: вона хотіла, щоб я переоформила на молодшого брата свій будинок, який коштував кілька … Читати далі

Електронний термометр тричі коротко пискнув. Тридцятидворічна Ірина витягла його з-під пахви й примружилася, намагаючись розгледіти цифри на маленькому дисплеї. Очі сльозилися, голова розколювалася від болю, а тіло то охоплював жар, то пробирав такий озноб, що вона мимоволі стискала зуби. 39,1. Ірина заплющила очі й натягнула ковдру до самого підборіддя. Навіть під теплою пуховою ковдрою її … Читати далі

Мене звати Галина. Мені сімдесят два роки, і більшу частину свого життя я присвятила трьом дітям, яких колись вважала найбільшим своїм щастям. Старша донька Наталя, син Андрій і молодша донька Ірина — заради них я працювала, відкладала власні бажання на потім і нерідко відмовлялася від того, про що мріяла сама. Коли діти були маленькими, я … Читати далі

Я не стала сперечатися з рідними. Просто поклала ключ до сумочки й пішла додому. А наступного ранку вирушила за адресою, зазначеною в документах. Коли я відімкнула склад № 41, то завмерла на порозі. Переді мною стояла синя вивіска моєї колишньої пекарні, яку я закрила три роки тому. А за нею було обладнання, яке я колись … Читати далі

О другій ночі, після дванадцятигодинного чергування у відділенніневідкладної допомоги, я допоміг молодій жінці з шестиденними близнюкамидістатися до будинку її сестри. Її чоловік поїхав із лікарняної стоянки,забравши телефон, сумку й майже всі речі для дітей. Я був упевнений, що зробив звичайний людський вчинок: побачив людину вбіді й не пройшов повз. Та через дві доби завідувач відділення … Читати далі

Після похорону чоловіка я довго не могла заплакати. Не тому, що не любила його. Ми прожили разом сорок два роки, і за цей час у нашому житті було все: нестатки, важка праця, хвороби, сварки через дрібниці, примирення, тихі сімейні вечори й рідкісні радощі, які з роками ставали дедалі дорожчими. Я не плакала, бо горе наче … Читати далі