UAMedia

— Не твоє воно вже, — спокійно відповів Денис. — Ми разом живемо. Усе тут наше. — Наше? Олена коротко засміялася. — Тоді давай зараз відкриємо документи й подивимося, де там написано «наше». Денис різко відсунув стілець. — Не починай цей цирк. — Цирк почався три роки тому. Просто я надто довго робила вигляд, що … Читати далі

— Нормальної вечері не буде. — Як це — не буде? — Так. Цього разу я хочу відсвяткувати свій день народження, а не відпрацювати його офіціанткою. У кімнаті запала тиша. Марина подивилася на матір так, ніби вперше її побачила. — Мамо, але ж до тебе приїдуть люди. — Знаю. — Двадцять людей! — Якщо приїдуть. … Читати далі

Лікарка Марія Степанівна Гнатюк саме переглядала результати ранкового обстеження, коли почула ці слова. Вона підняла голову. Біля дверей кабінету стояв дев’ятирічний Максим Левченко. Хлопчик був у лікарняній піжамі, з розпатланим волоссям і подряпаним пластмасовим конструктором у руках. Він не плакав, але постійно озирався на коридор, ніби боявся, що хтось почує їхню розмову. — Що саме … Читати далі

Жінка біля каси завмерла. Вона ще кілька секунд дивилася на термінал, ніби сподівалася, що цифри зараз зміняться самі. — Спробуйте ще раз, — тихо попросила вона. Касирка повторила оплату. Термінал знову пискнув. Відмова. Я стояла позаду з кошиком і спочатку навіть не звернула на неї уваги. У супермаркеті було людно. Хтось поспішав додому після роботи, … Читати далі

— Ну що, Олено? Як тобі живеться після того, як я пішов? Я ще не встигла відповісти, коли до мене підбіг хлопчик років п’яти, схопив за руку й обурено вигукнув: — Мамо, ми тебе всюди шукаємо! Тато вже навіть на кухню пішов! Я підняла очі. І побачила, як мій колишній чоловік зблід. А жінка поруч … Читати далі

— Соломіє, ну допоможи занести, будь ласка. Там важке. Олег відчинив двері квартири й навіть не рушив із місця. Соломія стояла на сходовому майданчику, притискаючи до себе дві величезні сумки з продуктами. Ручки врізалися в пальці так, що вони вже заніміли. — Олеже, я зараз їх просто кину на підлогу. — Та занось уже, чого … Читати далі

Марія саме витирала зі столу борошно. Вона подивилася на чоловіка. — А скільки коштує твій геніальний подарунок? Андрій махнув рукою. — Та яка різниця? Розберемося. Марія тоді ще не знала, що саме це «розберемося» через кілька днів переверне все її життя. Їхня донька Софійка сиділа на підлозі й будувала з конструктора будинок. Не квартиру. Не … Читати далі

За столами захихотіли. Його мати прикрила рот долонею, удаючи, що стримує сміх. Батько нареченого навіть не приховував задоволення. А моя донька Марина зблідла. Я стояв посеред ресторанної зали у старому сірому піджаку, який носив уже майже десять років. Піджак був чистий. Випрасуваний. Просто старий. Я не любив купувати новий одяг, якщо старий ще можна було … Читати далі

— Мамо, ти ж розумієш, що вона просто не витримає три години церемонії? Я стояла біля дзеркала й застібала доньці перлинну шпильку у волоссі. Софійці було сім. Вона крутилася перед нами у світло-рожевій сукні, яку ми вибирали майже місяць. — Я витримаю! — обурено сказала вона. Моя сестра Вікторія навіть не подивилася на неї. — … Читати далі

— Людям у такому вигляді тут не подають вечерю. Фраза прозвучала тихо, майже ввічливо. Але для Марка вона прозвучала гірше за крик. Він саме витягував із тарілки кісточку, щоб допомогти дев’ятирічному синові розібрати запечену рибу. Хлопчик перестав жувати. Подивився спочатку на офіціантку, потім на батька. — Тату… а ми тут не такі, як усі? Марк … Читати далі