Зараз у нашій родині така ситуація – шоу “сімейні мелодрами” відпочивають!
Я нещодавно народила первістка, синочка Павлика. І це була дуже бажана та довгоочікувана вагітність. Мені зараз 30, чоловікові 32. Перше боялися заводити дитинку, бо все-таки війна в Україні. Стільки новин про те, що люди помирають від обстрілів.
Але от я дуже і дуже хотіла стати мамою. Щонеділі ходила до церкви та молилася Богові, Діві Марії. Навіть зі священниками розмовляла та сповідалася. Ще навіть не знала статі малюка, а живіт ледь-ледь випирав – то все одно ходила в магазини та вибирала одяг, коляску, іграшки.
І я б зараз мала радіти та ділитися щастям з іншими. Однак, не все так гладко в родині. А все через зовицю Катерину та свекруху. Яке вони шоу влаштували на хрестини – то просто жах!
Мій Орест заброньований від армії (працює заступником директора на критичному виробництві). Фірма постійно волонтерить, збирає гроші на ЗСУ. Я навіть часто приходила до них у офіс, аби плести сітки чи робити окопні свічки.
А от чоловік зовиці Андрій вже 3 місяць тупо сидить вдома і боїться навіть викинути сміття. Переживає, аби його ТЦК не зловили. Зарплати Каті не вистачає, аби прогодувати всю родину – чоловік та 2 синів-старшокласники.
Свекруха, Валентина Василівна, їм часто допомагає. То одяг онукам купить, то за комуналку гроші закине чи продукти або навіть готові страви принесе. І пельмені домашні, курочка запечена, банку 5-літрову борща, різні закрутки.
Мало того – вони жаліють Андрія та не змушують роботу дистанційно шукати, ще й купують йому пиво та цигарки. А зятеві взагалі дуже і дуже добре, ні готувати не треба, ні прибирати. Бо або Катя, або теща все за нього зроблять. З ранку до ночі футбол дивиться та в комп’ютерні ігри грає.
І тиждень тому ми робили хрещення синочка. Після церкви приїхали в ресторан, і я помітила, що пані Валентина та Катя весь час про щось перешіптувалися. І то така зирк на мене – і на Павлика, потім знову на мене – і нову на Павлика. Я вже почала переживати, що родички думають ніби дитина нагуляна.
Але під кінець застілля я вже знала, що насправді вони задумали. Свекруха так взяла мене ніжно за руку та відвела в куток:
– Ангеліно, ти ж знаєш, яка у Каті ситуація.
– Яка? Що чоловік вдома сидить і ніде не працює?
– Боїться, що його ТЦК злапає і на війну відправить. А ти нещодавно народила дитинку.
– І яке це має відношення?
– Дивися, я тут дізнавалася в адвокатів – Андрій отримає відстрочку, якщо буде 3 дитина. Ну а куди Катьці народжувати в такому віці? То подумали – чому б тобі не допомогти нам? Сама бачиш, що руки вже опускаються.
– А як допомогти?
– Ти напиши офіційну відмову від Павлика, а Катя та Андрій стануть його опікунами. Дитина житиме з тобою, все залишиться, як є. Ну просто за документами в Павлика буде інше прізвище та по-батькові.
Я спершу подумала, що свекруха перебрала зайвого і верзе якісь нісенітниці. Але підійшла Катя і вони почали просто тиснути на мене:
“Ми одна родина, ти повинна допомоги”
“Все буде нормально”
Напевно, чи то через переживання, чи то через гормони материнства я не стрималася та й заплакала. Добре, що поруч був чоловік:
– Що трапилося? Тобі погано?
– Ні, твоя мама з сестрою хочуть дитину забрати!
– Тобто?
– Оресте, ти і так заброньований на фірмі, ТЦК не чіпає. А Катя он як переживає за свого Андрія.
– Ви з дуба впали чи що? Як таке в голову збрело? Горілки перепили чи що?!
– Ви повинні нам допомогти
– Ми нікому нічого не винні. Андрій дорослий мужик – хай зі своїми проблемами самотужки розбирається. І взагалі, провалюйте геть з нашого свята, не займайте мою дружину!
Я аж заспокійливі пила, а свекруха та зовиця пішли геть з ресторану.
Досі до мене та Ореста телефонують, намагаються переконати щодо плану. Але от як мені, матері, рука підійметься підписати ті папери? Я так чекала на малюка, молилася під серцем 9 місяців носила!
У мене таке враження, що скоро треба буде наймати особистого тілоохоронця. Бо не знати, що свекруха з Катериною можуть вигадати.
Daryna