Коли син сказав, що не хоче жити в місті – я здивувалась. Не чекала від нього такого. Тарас – міський хлопець, ми все життя в центрі Чернівців жили. А тут проміняти це на глухе село в Карпатах?
Причиною такого рішення була Марина, дівчина, з котрою він познайомився в університеті. Вона була родом з Франківщини і мріяла повернутися туди. Від бабусі їй дісталась земля десь за Верховиною, вона мріяла побудувати там сімейний комплекс відпочинку, приймати туристів.
І ось вони розписалися і поїхали. Спочатку жили в старій бабиній хаті. Там умов зовсім не було. А тоді почали будуватися, все облаштовувати. Ми з чоловіком багато разів хотіли до них приїхати.
– Заждіть, ми все доробимо! Хочемо, щоб ви побачили, коли все готове буде.
І ось цьогоріч ми нарешті приїхали. Діти й справді постаралися на славу, дуже гарно все зробили. Побудували два будинки, один на 8 місць, один на 4. А для себе переробили стару хатину, але так, що її тепер не впізнати. В горах нам дуже сподобалось. Ми гуляли, дихали свіжим повітрям. Невістка щодня нас годувала смачненьким. Їли білі гриби, юшку, рибу з гірських річок. Я закохалась в те місце і зрозуміла, чому Тарас його обрав.
Ми з чоловіком вже планували, що взимку знову приїдемо до молодих. Та потім сталося дещо неочікуване. В останній день відпочинку я вирішила зайти до невістки і подякувати їй за все. Та підійшовши до їхнього будинку, почула крики.
– Ось, дивись, я все порахувала, харчування й проживання! Виходить 1200 гривень за день.
– Ти що хочеш, щоб я з батьків гроші вимагав?
– А чого ні! Інакше наш бізнес не витримає!
– Це дуже багато, таких грошей у них нема!
– Я тут бігала довкола них, догоджала і все просто так?
Від слів невістки мені так прикро стало. Я пішла до чоловіка і все йому розповіла. Ми подивились в гаманець, та в нас було лише 4 тисячі гривень. Ми пішли до молодих і я сказала:
– Ось чотири тисячі, це за проживання. Решту вишлемо згодом!
– Мамо, ти що? Не треба! – заперечив син.
– Беріть. Та ми до вас більше не приїдемо! Дорого надто!
Поїхали ми засмучені. Та я дуже розчарувалась. Не чекала я на таку гостинність. Тепер нам доведеться гроші позичати, щоб решту невістці віддати. А як спілкуватися далі – я не знаю.
IrynaS
