3 грудня 2023 року диктаторський (і, як наслідок, проросійський) режим Ніколаса Мадуро, який є президентом Венесуели, провів референдум про визнання легітимними територіальних претензій до сусідньої держави Гаяни. І хоча на момент написання матеріалу результати референдуму були невідомі, немає сумнівів, що жодних відхилень від лінії офіційного Каракаса не буде. При цьому ООН просить уряд Венесуели утриматися від проведення референдуму, однак ці прохання залишилися без відповіді.
Мета референдуму – легалізація територіальних претензій
Про зростання напруженості в регіоні наше видання попереджало ще наприкінці жовтня цього року. Тому якщо згадати фундамент цього потенціального конфлікту, то ним є регіон Ессекібо. Ця територія з неврегульованим статусом ще з кінця XIX ст., яка стала предметом венесуельського референдуму, становить більш ніж 2\3 території Гаяни.
Тож питання референдуму (особливо номер 5) сформульовано так, що фактично легітимізують анексію Ессекібо. Необхідно наголосити на тому, що міжнародна спільнота визнає регіон Ессекібо частиною держави Гаяна, а Міжнародний суд відмовив Венесуелі у позові з претензією на цю територію. Тому режим Мадуро суто у путінському стилі збирається легалізувати свої територіальні претензії через народне волевиявлення.
Запаси нафти регіону Ессекібо роблять його вельми “ласим шматком” для агресора
Однак головна цінність цього регіону – це величезні розвідані запаси нафти, а також золоті родовища. Потенційно нафтові поклади становлять 10 млрд барелів, а це 4 місце у світі за об’ємом та 1 місце у світі з перерахунку барелів на одного мешканця країни. До роботи з нафтою Гаяни вже залучені американські компанії ExxonMobil і Hess, китайська Offshore Oil, а також катарська QatarEnergy та французька TotalEnergies. За планами розвитку галузі, до 2027 року видобуток має сягнути 1 млн барелів на день, і тоді маленька Гаяна із 850 тис. населення перевершить за обсягами Катар, Азербайджан та Венесуелу, що може перетворити її на досить впливового експортера нафти.
За декілька днів до дати референдуму з’явилися повідомлення про розгортання підрозділів збройних сил Венесуели, Гаяни, Бразилії та США в районі регіону Ессекібо. Зокрема, американці проводить спільні навчання з армією Гаяни, бразильці превентивно посилюють кордон, а от Венесуела справді починає накопичення військ на кордоні. Тож постає найголовніше питання – чи наважиться маріонетковий пропутінський режим Мадуро на розв’язання справжньої війни в регіоні, чи поки просто закладає фундамент конфлікту на майбутні роки.
Якщо Китай таємно підтримає дії Венесуели, конфлікт може призвести до бойових дій
З позиції раціональних розрахунків, армія Венесуели має величезну перевагу над армією Гаяни. Однак проти Венесуели грає той факт, що Гаяна є членом Британської співдружності, а нафтові родовища представляють великий інтерес для США, Великої Британії, Франції, Бразилії та низки інших впливових країн. Тому агресивні дії Венесуели, на перший погляд, видаються суїцидальними, але більш ретельний аналіз ситуації доводить, що варіант війни в регіоні має не менші шанси на реалізацію.
У попередньому матеріалі на цю тему ми вказували, що метою блоку диктаторських режимів (Китай, Росія, Іран) є “активізація” всіх “гарячих точок” планети власноруч через своїх маріонеток (Сирія, ХАМАС, Північна Корея, Венесуела тощо). Це має розтягувати, виснажувати й відволікати матеріально-технічні та військові ресурси Заходу, який переживає глибоку кризу в цій сфері. Зокрема, метою є максимальне відволікання ресурсів США від української війни, адже вона є найгарячішим полем протистояння “вільного світу” та блоку диктаторських режимів. Тому якщо буде “відмашка” з Китаю, режим Мадуро спробує захопити території або спровокувати конфлікт у такий спосіб, щоб у зону Ессекібо зайшов Китай і перехопив нафтові концесії.
Слабкість, нерішучість та бездіяльність уряду Байдена веде регіон до чергового збройного конфлікту
Так, цей потенційний конфлікт є яскравим прикладом відкриття “скриньки Пандори”, яку спровокувала злочинна і непрофесійна бездіяльність американського уряду ще на етапі підготовки Росії до вторгнення в Україну. Фактично за 4 роки свого президентства Джо Байден ризикує отримати репутацію “найгіршого президента” останніх часів. Саме його нерішучість і слабкість дала змогу Талібану захопити Афганістан, Росії розв’язати наймасштабнішу війну в Європі з 1945 року, ХАМАС брутально атакувати Ізраїль, а Іран перебуває в одному кроці від створення своєї ядерної зброї. Тому буде зовсім не дивно, якщо цією слабкістю скористаються пекінські й московські “ляльководи” Венесуели, спровокувавши конфлікт у зоні виключних інтересів США. Далі свої кроки зроблять Північна Корея проти Південної, а потім і Китай проти Тайваню. Саме така перспектива, на жаль, видається більш ніж реальною, зважаючи на тенденції абсолютної “беззубої” зовнішньої політики чинного уряду США.
