Я вже не молода. Зараз мені 39 років. Та коли почалась війна чоловік наполіг, аби я народила.
– Послухай, наші діти вже дорослі. Невже тобі маленького не хочеться? Подумай. І мене на війну не заберуть, зможемо подорожувати. Суцільні переваги.
Не знаю, що на мене вплинуло. У нас донечці вже 16 років, синові 14. І справді скучила за цим періодом, коли вдома є маля. Врешті погодилась, хоча й маю безліч проблем зі здоров’ям.
Сказати, що мені було важко – нічого не сказати. Сім місяців вагітності з дев’яти я лежала в лікарні. Це було жахливо. А пологи в такому віці – окрема тема. Два місяці не могла відновитися. Згодом потерпала від втоми, почались гормональні збої, я суттєво погладшала.
Чоловік почав скаржитися, що я надто змінилася.
– Але ж це ти хотів дитину.
– Я не думав, що все буде так. А тут вдома спокою немає, ще ти на себе не схожа.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Він почав дедалі частіше затримуватись на роботі. А якось до нас в гості на пиво прийшов кум. Вони з чоловіком дивились на кухні футбол, я не заважала. І тут вирішила зробити собі час. Йшла тихенько, адже маленька щойно заснула. Та наближаючись до кухні почула розмову.
– Слухай, що з твоєю? Зовсім здала. Захворіла?
– Та не кажи, така корова. Я ледве дома сиджу – дитина плаче, дружина дістає. Та вже не довго залишилось.
– Що ти маєш на увазі?
– Послухай, лиш між нами, я вже всі документи зробив, за місяць їду в Данію. Там вже робота є.
– А дружина знає?
– Ні, вона ж не пустить нікуди. Я хочу потім розлучитись. Але зараз не можна.
– А діти?
– Я їх не покину. Гроші висилатиму. Ще дякуватимуть потім, от побачиш.
В мене земля з-під ніг зникла, коли я це почула. Ви просто уявіть мій стан. Коли кум пішов я не зізналась чоловікові, що усе чула. А тепер не знаю, як бути. Чи відпустити – нехай тікає, чи розлучитись потайки від нього і здати у військкомат.
Що б ви зробили на моєму місці?
IrynaS
