Мені зараз 41 рік, і більше половини життя я провела в Італії. Коли їхала туди, була зовсім молодою, розбитою і приниженою. А тепер повернулась у рідне село з грошима, з гарною хатою і з думкою, що нарешті всі побачать, ким я стала.
Колись у мене тут було зовсім інше життя. З 15 років я зустрічалась зі Степаном. Він був першим красенем на все село, і за ним дівчата табунами бігали.
А він вибрав мене. Хоч його батько й кривився, бо я була з бідної сім’ї: тато помер, мама працювала бібліотекаркою, жили ми скромно. Але Степан клявся, що одружиться тільки зі мною.
Коли мені було 18, ми вже призначили дату весілля. Домовились про застілля в клубі, мама саме тому й поїхала в Італію – хотіла заробити мені на свято. За місяць до весілля вона привезла мені таку гарну сукню, що я від щастя спати не могла.
А потім за два тижні до весілля Степан прийшов до мене і сказав:
– Катя вагітна. Вибач. Я не хотів, так вийшло.
Я тоді тільки й змогла прошепотіти:
– Ти зараз серйозно?
У мене земля пішла з-під ніг. А найстрашніше було те, що весілля в клубі все одно відбулося – тільки нареченою була вже не я, а Катя.
Я добре пам’ятаю той день. У хаті стояла моя весільна сукня, а в клубі гуляли вони. Я сиділа на ліжку, кусала губи і думала такі страшні думки, що самій тепер моторошно.
Мама тоді сіла біля мене і сказала:
– Доню, збирай речі. Нічого тобі тут робити.
– Я не переживу цього, мамо.
– Переживеш. Доля тебе від такого чоловіка відвела.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Так я й поїхала з нею. В село після того багато років не приїжджала, бо знала, що люди будуть шептатись за спиною. Тільки хату тут збудувала – велику, гарну, щоб було куди повернутись на старість і щоб усі бачили, що я не пропала.
В Італії я багато працювала: прибирала, готувала, доглядала чужий дім. Згодом життя налагодилось. Після 30 я познайомилась з Джовані – добрим, спокійним чоловіком, лікарем. Ми стали жити разом, він не раз кликав мене заміж, а я все відмовлялась.
І от цього разу я наважилась приїхати в село з мамою. Чесно скажу, їхала як переможниця. У магазині випадково зустріла Катю. Я ледве її впізнала: змучена, повна, вся якась зла на вигляд. Вона глянула на мене з голови до ніг і тільки криво сказала:
– О, диви, яка пані приїхала.
А я відповіла:
– Якось живу. А ти, бачу, теж не бідуєш?
Потім знайомі почали розповідати, що Степан тепер багатий, має бізнес, машину, поважний у селі чоловік. І в мене всередині щось ворухнулося.
На другий день я йшла на цвинтар до батька. Біля мене зупинилась дорога машина, опустилось вікно, і я почула:
– Невже це ти?
Я глянула – а там Степан. Доглянутий, гарно вдягнений, самовпевнений.
– Сідай, підвезу, – сказав він.
Не знаю, чому я сіла. Ми їхали, і він без сорому почав:
– Я тебе весь цей час пам’ятав.
– Та невже? А як же дружина, діти?
– То все не те. Ти в мене з голови не виходила.
Я слухала його і відчувала, як у мені знову все перевертається. Наче мені знову 18, і я досі чекаю того весілля, яке він у мене вкрав. Я сказала, що в мене в Італії все добре, але він дивився так, ніби вже все за мене вирішив.
А наступного ранку почався справжній скандал. Степан прийшов до нас додому з самого ранку. Мама ще не встигла чай налити, як він уже стояв на порозі й заявив:
– Я сказав Каті, що хочу розлучення. Повернись до мене.
Я аж заніміла.
– Ти з глузду з’їхав? У вас же сім’я.
– Діти вже дорослі. Я хочу жити для себе.
Мама не витримала і прямо при ньому закричала:
– Геть звідси! Ти їй життя поламав один раз, тепер знову прийшов?!
А він стоїть, ніби так і треба:
– Тоді я був дурний. Тепер у мене є все. Будинок, машина, бізнес. Вона біди не знатиме.
Після його відходу мама плакала. Подруга теж мене сварила:
– Ти що, не бачиш? Він і Катю зараз викидає, як колись тебе. Думаєш, з тобою так не зробить?
Я почала його виправдовувати:
– Може, він її ніколи не кохав…
А подруга мені в очі:
– А тебе, значить, кохав, коли в ліжко до іншої поліз?
І от тепер я сама не своя. В Італії на мене чекає Джовані – надійний, спокійний, добрий. А тут раптом з’явився чоловік, через якого я колись ледь не вмерла від сорому і болю, і каже, що я його доля.
Скажіть чесно, як би ви вчинили на моєму місці: обрали б надійного чоловіка чи повернулись би до кохання, яке колись так жорстоко зрадило?
