Ще з малечку батьки вчили мене та братів, що старших треба шанувати та піклуватися. І що ми, як майбутні чоловіки, повинні дбати про своїх майбутніх жінок.
Я був молодшим у родині, але часто допомагав вдома. То піду в магазин та куплю деякі продукти, помию посуд після вечері, поприбираю речі у кімнаті. А коли підріс – то вже міг і молотком вправно користуватися, разом з братами та батьком робили ремонт. Мій тато дуже вправний столяр, тому часто сусіди просили його змайструвати якісь крісла, стільниці, інші меблі. Батько у гаражі мав свій станок і дуже часто ми з братами дивилися, як він то робить.
Це і повпливало на мій вибір професії та після 9 класу я пішов у коледж вчитися на столяра-будівельника. І вже після 1 курсу на літніх канікулах я підпрацьовував помічником на будівництві. Там платили не багато, але я міг купити батькам якісь продукти додому чи собі взуття на осінь. Потім помалу відкладав кошти та придбав омріяний ноутбук.
А у 18 я познайомився з Марією. Вона одразу мені сподобалася. Така весела, приємна та дуже красива дівчина, разом гуляли у компанії друзів. То я міг зголоситися провести її додому, то запрошу погуляти у парк чи в кіно. Я бачив, що також їй симпатизую, тому вирішив всілякою ціною завоювати прихильність на повну.
У 21 я зробив Марії пропозицію та вона сказала “так”. Тільки от її мати, Олена Василівна не дуже добре ставилася до мене.
– Ну він якийсь босяк. Чому саме він? Маріє, за тобою стільки пацанів табунами бігали, – дорікала теща на кухні, адже думала, що я нічого не чую у сусідній кімнаті.
Однак, я ціную Марію за її щире кохання. У мене не було аж так багато грошей, аби робити розкішне весілля, тому ми просто розписалися та переїхали на орендовану квартиру. Але я дуже старався досягти всього найкращого заради жінки.
І їхав у Німеччину на заробітки, і тут в Україні працював, як чортяка. Але потім у нашому місті відкрили будівельну компанію та мене запросили туди працювати. Помалу зарплата збільшувалася, ми купили в іпотеку двокімнатну квартиру. І всі меблі у житло я змайстрував самотужки з батьком.
Так минуло вже 15 років. У нас з Марією все гаразд, маємо двох прекрасних донечок. І на весні я вирішив здійснити нашу давню мрію – будиночок за містом. Нам вже набридла та метушня та квадратні метри. Хотіли дихати свіжим повітрям, а не цими машинними вихлопами, аби мали якийсь садочок, де гамак можна поставити та собі релаксувати.
З весни по осінь я сам керував бригадою та всім процесом. Правда, через ситуацію у країні то діло трохи повільно йшло. І наш бюджет трохи скоротився – планували будувати два поверхи, але поки вийшов один. З квітня по жовтень ми працювали у поті чола, страшенно економили, шукали будматеріали та меблі. Нашу двокімнатну квартиру ми планували продати, а потім купити дівчаткам житло на майбутнє.
Тільки теща почала пхати свого носа у наші справи. Спершу пропонувала залишити житло:
– Слухай, у мене там родичі з Харкова, можеш їх поселити? Але безкоштовно.
– Добре, питань нема.
Але ті любі родичі гарбузові такий безлад влаштували. Я не брав з них гроші за оренду, але комунальні просив вчасно оплачувати. А потім подивився у платіжку та ледь за голову не взявся. Борги були шалені за воду та світло! Ще й зіпсували наш диван та паркет, у килимі від цигарок великі дірки.
Але теща почала їх захищати. Добре, що вони влітку повернулися до Харкова. Ми змінили замок у квартирі та більше нікого не пускали.
Або теща на мене зуб мала або просто вирішила, що вона головна у нашій родині. Тому почала командувати, які меблі купувати, яку плитку ставити у ванній та якого кольору повинен бути диван.
– Так ми вже замовили диван, завтра привезуть.
– Замовили? А чому зі мною не порадитися? Я ж ваша мама!
Намагався не вводити тещу у курс справи, а просто робив далі ремонт. І на початку жовтня ми зробили новосілля. Запросили сусідів та моїх батьків з братами. Звісно, прийшла теща. Але не сама, а зі своєю сестрою, племінниками та ще тіткою.
– Але у нас нема стільки місця на людей.
– Ну нічого, постоїш!
Я не хотів лаятися при гостях, тому удавав, що все добре. Намагався не звертати увагу на зухвалу поведінку такої родички.
Але тут пані Олена вирішила виголосити тост:
– За мою донечку Марію. І за мене. Бо я, як її мама, допомогла вибрати такого гарного чоловіка, який її слухається у всьому. Бо то все Олег зробив за наказом моєї доні. А мама поганого не порадить.
Я себе тоді відчував останнім підкаблучником у світі.
– Перепрошую, а ви тут яким боком?
– Ну як, я ж ваша мама.
– Але ви ні копійки не дали на будівництво. Ще й ваші родичі з Харкова такий безлад влаштували. А цих гостей ви нащо запросили?
Ми всі мовчали, а свекруха від люті аж червоніла.
– Добре, раз тут ніхто мене бачити не хоче, я йду геть!
Вона гонорова зібрала речі та викликала таксі. Добре, що гості швидко про цей інцидент забули та далі розважалися.
Тільки от Марія дуже сильно на мене образилася.
– Яке ти мав право так говорити до моєї мами?
– Ну а ти бачила її поведінку? Чи ти не чула, що вона сказала?
– Але це моя мама!
От ми вже декілька місяців не говоримо з тещею. Якщо йдемо у гості до родичів, то сідаємо окремо, навіть не дивимося один на одного. Марія сказала, що її мати точною перша не прийде вибачатися, бо їй нема за що! а я, як справжній чоловік, маю піти на поступки.
Скажіть, будь ласка, хіба це я винен? Хіба це я себе так нахабно поводив? Рано чи пізно я би мав поставити нахабну тещу на місце.
Ця розповідь заснована на правдивій історії . Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Daryna
