Перед лікарнею я все приготувала, як могла. Заморозила суп у контейнерах. Купила каші, чай, хлібці. Поставила воду біля ліжка. Переклала ліки в одну коробку. Написала собі список: що зранку, що ввечері, що після їжі.
Мені 58. Після операції я попросила дітей оплатити доглядальницю, а вони сказали: «зараз узагалі не час» Операція, якщо чесно, була страшна. Будь-яка операція страшна, навіть якщо лікарі говорять спокійним голосом, що все планово, стандартно й нічого незвичного. Коли на тебе надягають лікарняну сорочку, дають папери на підпис і везуть коридором, стандартним це зовсім не здається. … Читати далі