Чомусь зараз більшість вважає, що жінка без родини, дітей прожила життя надаремно, але я це заперечувала ще з молодого віку. Зараз розумію, наскільки я тоді помилялася.
Про весілля я ніколи не мріяла й хотіла прожити власне життя так, як вважала за потрібне. В мене була ідеальна молодість – робила те, що хотіла, і нікому нічого не була зобов’язана. Навчалася я в інституті на туризмі й паралельно підробляла моделлю. Закінчила університет, заробляла непогані гроші. Я мала багато подруг, з якими відвідували вечірки, дискотеки, купляла стильний одяг. Коли мої одногрупниці вже мали по двоє дітей, я подорожувала світом, а кожен мій новий день був не схожий на попередній.
Залицяльників у мене було багато, але от мене вони взагалі не цікавили. Після тридцяти років я вже почала задумуватися про те, щоб пов’язати своє життя з чоловіком, не вистачало підтримки мені, якоїсь опори, однак гідної кандидатури я так і не знайшла. Вирішила для себе: краще буду самотня, ніж з ким попало. Якщо про чоловіка я згодом почала мріяти, то про дітей взагалі не думала. Я не хотіла витрачати своє здоров’я і молодість на малюка, який все життя буде від тебе щось вимагати.
Можливо, я просто боялася якоїсь відповідальності. Після сорока років я повністю зосередилася на роботі, на відкладені кошти вирішила відкрити свій бізнес, було багато різни проблем, але я їх пережила. Зараз я вже на пенсії – живу в просторій квартирі з гарним ремонтом, придбала дачу за містом, але сумно усвідомлювати, що не маю з ким туди поїхати.
Всі мої подруги на вихідні їдуть до дітей, або ті привозять їм онуків. Я бачу в їхніх очах запал, іскорки щастя, коли вони розповідають про цих малюків, а я геть самотня. Лише на старості років я зрозуміла, що жила якось зовсім неправильно.
Зараз найбільше на світі шкодую, що не подумала про народження хоча б однієї власної дитини, щоб прикрасити своє життя.
За все життя я так і не відчула, як це мати поруч рідну людину, яка буде тебе любити просто за те, що ти у неї є. Жіноче щастя – бути матір’ю, відчувати себе потрібною.
Моя старша сестра все життя мене повчала, адже вона хотіла, щоб я мала сім’ю, саме через це я з нею не спілкувалася багато років. Мене бісили її постійні дорікання, адже вона з двома дітьми та чоловіком ледь могли сплачувати кредити за житло, в той час, коли я була доглянутою, незалежною та з товстим гаманцем. Зараз я розумію, що була не права і дуже хочу з нею помиритися. Так боюся зустріти глибоку старість наодинці.
Може, мені ще варто спробувати знайти самотнього чоловіка і побудувати сім’ю. Але боюся, що нічого не вийде.
Як мені далі бути в такій ситуації?
