Ми з Богданом вже дуже давно ніде не були. Річ у тім, що він військовий медик і додому приїжджає вкрай рідко. І ось нарешті йому дали довгоочікувану відпустку. Аж два тижні! Ви не уявляєте, як ми всі раділи. Я все думала, щоб цікаве вигадати, може відвезти коханого в якесь цікаве місце. Та раптом він заявив.
– Поїдьмо до моєї мами в село! Там Карпати, така краса, якраз і відпочинемо!
Я погодилась, адже розуміла, за мамою він також скучив. Тож ми побули кілька днів вдома, а тоді зібралися в село. Я цілий тиждень вигадувала, щоб такого привезти свекрусі. Накупувала всіляких делікатесів та корисних дрібничок для дому. Ми приїхали, село й справді дуже гарне. Я налаштувалась на відпочинок. Та вже на другий день Марина Данилівна вирішила, що досить мені відпочивати.
Прийшла з самого ранку з цілим списком завдань. А я ж ще з двома дітьми, котрих доглядати треба.
– Як я встигну все це зробити?
– То вставай о 5 ранку і все встигатимеш! Ти просто ледащо!
Мені так образливо було це чути. Та вочевидь свекруха вирішила мене за цей тиждень перевиховати. Адже щодня вона мені влаштовувала перевірки. То їй капусту треба заквасити, то в стайні поприбирати, то взагалі на ринку продукти продавати. Врешті за цей тиждень я не теж, що відпочила, а лишень страшенно стомилась. Мріяла про повернення додому. Та в передостанній день я випадково почула розмову Марини Данилівни з моїм чоловіком.
– Ну, що добре я її повчила? Так ти хотів?
– Та боюсь цього замало. Її хоч би місяць дресувати треба! Бо вдома лише телевізор дивиться дітьми прикриваючись.
Тієї ж миті я пішла збирати речі. І тут зайшов Богдан.
– Мама каже, щоб ти ще залишалась з дітьми. Я ж однаково їду, чого тобі в місті сидіти?
– Ноги моєї більше тут не буде. Дресуйте когось іншого, а я вам не собака!
Наступного дня ми поїхали додому. Мені дуже прикро, що посварилися з чоловіком перед його від’їздом. Та скажіть, я мала на все це реагувати? Що б ви сказали? Пробачили б таку витівку?
IrynaS
