— Галю Миколаївно, невже так важко прибрати свої речі? — невдоволено кинув Андрій, переступаючи через кошик із моїм в’язанням. — За сорок хвилин сюди приїдуть серйозні люди, а в нас посеред коридору якийсь базар!
Я мовчки нахилилася, підняла кошик і поставила його біля стіни. Усередині все стискалося від образи, але я, як завжди, намагалася не розпалювати сварку. Моя донька Оксана стояла перед великим дзеркалом і поправляла сережки. Вона чудово чула, як її чоловік розмовляє зі мною, проте воліла вдавати, що нічого незвичайного не відбувається. Останнім часом така поведінка стала … Читати далі