Як я тішилась, що син нарешті дівчину привів. Вже ж не молодий – 38 років. І тут така симпатична Тамара. Теж не молода 32 роки, розлучена. Я навіть зраділа, що вона вже була в шлюбі, знає що до чого й помилок не робитиме. Плюс, цінуватиме мого Миколу, адже в такому віці нема, що перебирати.
Вони розписалися. Невістка мала хату, стареньку, але нормальну. Пішли молоді туди жити. І яке було моє щастя, коли всього за пів року Тамара повідомила, що вагітна.
– Які ви молодці, що не відтягували. Куди вже? Не молоді.
І уявляєте, Тамара народила двійню. Та їхнє щасливе життя на цьому закінчилося. Невістка така нервова стала. Як не прийду кричить на мого Миколу. Я роблю їй зауваження.
– Доню, не можна так чоловіка принижувати! Нічого доброго з цього не вийде!
– А з жінкою так можна! А мене дві малі дитини, а я мушу все господарство на собі тягнути? О 5 ранку до худоби встаю. А вчора сама косила, бо його вже два тижні прошу і марно. Казала їсти зварити, але й те не зміг. Хоча сидить вдома без роботи! Чекає він замовлень, брався б вже за будь-яку.
– То ти певно не правильно просиш. Треба лагідно, хитро.
– Набридло мені. Він що маленький? Нащо ці хитрощі? Скільки можна?
Всього три рочки малим виповнилося, коли торік Тамара заявилась до мене й каже:
– Я до Європи їду, в Бельгію, там родичі є і друзі.
– А нащо? В тебе ж діти малі і чоловік є.
– Дітей я забираю. А чоловік приїде, як війна закінчиться.
– Що ти таке вигадала? Втекти від нього надумала? Хочеш сім’ю зруйнувати?
Як я її не благала – не послухала. Почала щось казати про війну і перспективи. А яка в нас війна на Буковині? Все тихо.
Поїхала Тамара, дітей забрала. У Миколи депресія почалась. Зовсім занедбав господарство. А тоді якось гуляв селом і автівка під’їхала, так його у військкомат і забрали. Я тоді подзвонила невістці.
– Яке горе, забрали Миколу!
– Ну, чого ж горе? Хоч якась з нього користь буде.
– Як ти можеш так казати? Невже не переймаєшся зовсім.
– Так навіть краще. Я вирішила хату продавати.
– Чого? А жити де будете?
– Зароблю й кращу побудую.
Та я її план відразу розкусила. Не буде вона нічого будувати. Хоче покинути мого сина назавжди, лиш зараз не наважується, бо він на війні і як загине – виплату матиме. Та я хочу вмовити його подати на розлучення. Нехай знає. Вирішила сама з дітьми жити, то нехай і живе.
А ви як гадаєте, нормально вчинила невістка? Що ви б на моєму місці робили?
IrynaS
