Сьогодні перший день народження, коли ми його не вітаємо, а згадуємо.
27 років життя, 9 років війни.
З першого дня утворення “Правого сектору” на Майдані у листопаді 2013-го він призвав себе на війну за Україну.
Він був єдиний, хто воював на фронті 9 років безперервно.
Він створив єдиний добровольчий неофіційний загін, у якого була своя гармата, міномет, ракетні комплекси, усі види гранатометів.
Йому багато разів намагались аборонити воювати, намагались забрати зброю – але співробітники СБУ які приходили з обушками та бачили його роботу, потім тиснули йому руки та привозили своїх дітей для знайомства яким має бути справжній патріот.
Він стріляв попри усі заборони, щоб окупанти ніде не могли задавити наші позиції вогнем.
Його знали та про нього постійно загдували вороги, хоча в жодному бойовому донесенні він не згадувався.
Він не отримував від держави до моменту зарахування на службу у 22-му ні копійки – його боротьбу утримував український народ, люди, які знайомились з ним і вірили його слову та погляду.
Він прийшов на війну добровольцем, не мав ніякої військової освіти, але навчився та досконало оволодів багатьма військовими спецільностями – піхотинець, навідник, командир розрахунку, на кулеметі, АГС, мінометах, СПГ, ПТРК, гаубицях, танку.
Його перший запис у військовому квитку – командир механізованого батальона ЗСУ.
Його авторитет у 27 років був таким, що він єдиний командир, який казав генералам в обличчя, що він думає про бездарне плануванняв обличчя про помилки та некомптентність, влаштовував скандали, і ніхто не міг його за це покарати, бо він досконало розбирався у військовій справі.
Він мріяв про свій будинок, про свою родину, але його кохання теж було ли ше на війні – він довірив своїй коханій Аліні медичну частину батальйону.
27 років – а так багато “перший”, “єдиний”, “найбільше”…
Дмитро Коцюбайло, друг Да Вінчі. Один з тих, хто змінює час та світ, один з творців української свободи та української нації.
Друже, ти і зараз наш командир.
