Місяць тому моя свекруха, пані Ольга, відзначала ювілей – 70 років. Святкували вдома, скромно, тільки найближчі: сини з жінками. Я вирішила допомогти з приготуваннями – сама спекла святковий торт, зробила лаваші та ще кілька закусок, адже за освітою — кондитер і працюю в пекарні, тому свекруха могла розраховувати на мою допомогу. Ми з Ігорем запізнилися, бо стояли в заторі, тож були останніми гостями.
Увійшовши, я з усмішкою глянула на стіл: мої закуски та торт вже стояли на видному місці. А от Марина з Надею принесли лише магазинні салати, які було видно, що куплені в Сільпо. Чесно, здивувалася: адже невістки знали, що для свекрухи цей ювілей важливий, а отже, можна було й трохи більше постаратися.
Привітавши пані Ольгу, вручили подарунок та сказали тост. Після частування свекруха встала, покашляла й звернулася до всіх:
— У мене для вас важлива новина. Є хата в селі Соснівка, залишилась ще від мами. Дівчата вже знають. Там гарний шмат землі, та й покупців знайшли. Думаю, буде чесно поділити кошти від продажів між Олегом і Миколою.
Я ледь не подавилася шампанським. Свекруха щойно сказала, що частину коштів отримають тільки молодші брати, а нам з Ігорем – нічого?
— Перепрошую, але це хіба справедливо? — спитала я.
— Любочко, ось Олег з Мариною досі орендують маленьку однокімнатну квартиру, а в Миколи з Надею скоро дитина буде, їм гроші потрібніші.
— Гроші потрібні й нам. На іпотеку залишилося ще виплатити 10 тисяч доларів, і спадок міг би в цьому допомогти. Чим ми гірші?
— Ну то не варто було влазити в борги, — фиркнула одразу Марина.
— Ой, ну не тобі мене вчити. Маєш вже 27 років, а ні освіти не отримала, ні кар’єри, тільки те і робиш, що зачіски робиш і живеш в орендованій квартирі.
Марина цокнула язиком, а Надя, що стояла поруч, закотила очі. Вже не вперше відчуваю, що між нами, невістками, є якась прихована конкуренція, але ці двоє завжди підлещуються до свекрухи: називають її “мамою” — голосно, привселюдно, щоб усі чули. Але за спиною могли легко обговорювати, бурчати, що все втручається не у своє діло.
Минулого літа пані Ольга дуже хотіла поїхати в санаторій у Трускавець, але фінансово це було не під силу. Так ось, Ігор і я вирішили порадувати й купили для неї путівку. А Марина з Надею тоді одразу похвалили вчинок, та за спиною підсміювалися, мовляв, “ой, грошей не шкода, от хай і брязнуть гаманцем” А коли після поїздки свекруха почала ділитися своїми враженнями, невістки навіть слухати не хотіли, тільки закочували очі. Але при цьому кожен візит вони старанно підлещувалися до неї, називаючи мамочкою та обіймаючи, аби виглядати найулюбленішими.
— Ну що ж, дякую за “справедливість”, — сказав Ігор. Я також ваш син, і теж маю фінансові труднощі, а ви ділите спадок так, ніби нас взагалі немає.
Чоловік узяв мене за руку, і навіть не попрощавшись пішли додому.
Минуло вже кілька днів, а ситуація ніяк не вирішується. Свекруха кілька разів намагалася з нами помиритися, навіть пропонувала Ігореві про все забути. Але чоловік сказав їй прямо, що або буде ділитися, або підемо до суду. І я підтримую це рішення, тому що вважаю, що кожен з братів має право на частку.
А може, краще не починати судові війни? Ігор каже, що ні, але я досі думаю. Як би ви вчинили в такій ситуації?
LiliaB
