Мені 46. Місяць тому я народила двійнят – хлопчик Артурко та дівчинка Оленка. Передати словами не можу, що я відчуваю, коли дивлюся на своїх діток. Щастя, радість, сльози, тепло всередині. Ну аж розпирає, чесно.
Я колись не думала про дітей, чесно. Була молода, насолоджувалася безтурботним життям, ходила у клуби на дискотеки. А що ще треба юній дівчині для щастя? Море коктейлів, залицяльники, нічні гулянки. Душа просто співала від щастя.
Але у 22 я зустріла Остапа. Такий весь з себе красень, борода, окуляри. А як він смішно жартував. Ну за ним дівчата табунами бігали, але він вибрав мене. Зізнаюся, що це мені неабияк підняло самооцінку. У Остапа була квартира, машина, сімейний бізнес. Його батьки мали декілька магазинів з одягом у місті, заробляли чималі гроші.
Я гадала, що зустріла свого принца на коні. Остап – мій квиток у щасливе, безтурботне життя. Я вже марила весіллям, що хочу мати красиву сукню, полетіти у медовий місяць кудись в Єгипет.
Однак, для Остапа це не були серйозні стосунки. Я прожила на його квартирі тільки місяць, а потім він змінив замок та виніс всі мої речі геть. Просто так, коли я була в салоні та робила манікюр! Єдине, що я від нього почула – ми з інших світів та ти мені не підходиш. Ніби я не дівчина, а якийсь чобіт до пари!
Через це розлучення я дуже переживала. Схудла на 15 кілограмів, ходила, як та мумія. Волосся дуже випадало, я носила перуки або ж капелюшки. Звісно, здоров’я мені ой як погано відгукнулося. Різке схуднення дало свої плоди по жіночому. Я робила операцію, пила ліки, навіть якісь травички та настоянки. Але все марно.
Тому я вирішила сфокусуватися на власній кар’єрі. Дуже любила малювати нігті, тому стала майстром манікюру. На щастя, клієнтів було багато і мені щедро платили. Я взяла кредит та купила собі невеличку двокімнатну квартиру. Потім ще відклала гроші на машину. А в 33 здійснила мрію – власний салон краси. Зі мною працюють ще молоді дівчатка.
І два роки тому я зустріла Дмитра. Він працював поруч, якось випадково зайшов у салон, аби поміняти 500 гривень. І тоді я знову закохалася. Ми досить швидко почали жити разом, розписалися. І звісно, почали думати за діток.
Нічого не виходило у силу нашого віку. Тому я наважилася на штучне запліднення До того постійно молила Бога, аби він послав мені дитинку, аби я стала найкращою матусею.
І Бог почув мої молитви. Я народила двох здорових діток, пологи минули легко
– Ти збожеволіла? Які діти в твоєму віці? Ти головою думала про це? – дорікала моя мама у слухавку.
Ніхто з родичів нас не підтримали. Тому біля пологового будинку на мене чекав тільки Дмитро і фотограф. Ми зробили декілька пам’ятних знімків та поїхали додому.
Діткам вже місяць. Ні моя мама, ні сестра не хочуть приїздити у гості. Кажуть, що я спозорила їх на все місто. Бо мала право народити дитину в такому зрілому віці.
Але хіба я винна, що захотіла мати свою родину? Хіба це такий гріх?
