Останній часом все йде не так. Мені дуже складно. Вже другий рік ми живемо в Німеччині. Я дуже багато працюю, берусь на будь-який підробіток. А ще відвідую курси німецької. Моя 72-річна мати сидить вдома. А донька, котрій вже одинадцять – навчається в школі.
Та останнім часом у мене з Кірою – жахливі стосунки. Вона постійно протестує, не хоче вчитися. У школі скаржаться на її поведінку. Вдома вона ображає бабусю і відмовляється мені допомагати. І от уявіть, до всіх проблем додаються ці негаразди. Часом мені здається, що їде дах. Та я намагаюсь триматися заради доньки. Читаю усіляких психологів, вишукую підхід. Мама вважає, що все це марно.
– Лозину їй треба! Вибила б раз все дурне з голови й забула.
– Хіба ж так можна?
Кіра не бачить, як вночі я плачу після кожної сварки з нею. Нещодавно, коли я забрала в неї телефон – донька жбурнула в мене свій підручник. Це було жахливо.
– Місяць цей телефон не побачиш!
– Ти не маєш права! Ти забрала мене від тата і хочеш, щоб я із ним зв’язку не мала?
– Я зробила, як краще для тебе!
– Ти в усьому винна! Ти зруйнувала нашу сім’ю!
– Це тобі батько сказав?
– Так і це правда! Я хочу жити з ним!
Донька нічого не розуміла, я намагалась її вберегти, і так, поїхала до Німеччини зовсім не через війну, вирішила, що це шанс вирватися.
З чоловіком в мене вже давно були жахливі стосунки. Він мало заробляв і постійно зраджував. А коли я намагалась з ним поговорити – скаженів, навіть вдарити міг. Від дитини я все приховувала. Вона любила батька.
Тож після початку повномасштабного вторгнення я йому сказала, що про всяк випадок вивезу дитину. А сама вже знала, що розлучусь. І от уявіть, як я могла дозволити, щоб донька до нього поїхала. Та я все ж на це пішла. Лишень подзвонила свекрусі, котра завжди була на моєму боці, і попросила наглянути за Кірою.
Донька поїхала, та вже за тиждень зателефонувала з Франківська в сльозах.
– Мамо, тато тут з іншою живе. Ми йому не потрібні. В неї дитина доросла, він їй все купує, а ще вона вагітна.
– Доню, мені шкода.
– Він постійно мене сварить. Вчора, коли я відмовилась їсти ту жахливу страву, що ця жінка приготувала, він мене вигнав. Сказав, що поваги я не маю. А я ж взагалі квасолі не їм, він знає.
Далі вона розповіла, що її колишню кімнату віддали дитині тієї жінки, а її розмістили в залі, де навіть ліжка немає. Ще тиждень донька пожила у свого тата. А тоді я за нею приїхала.
– Мамо, пробач! Можна з тобою!
– Звісно, доню.
Вочевидь, ми не здатні захистити дітей від правди. Вони мають самотужки засвоювати цей жорстокий урок. Сподіваюсь, що тепер наші стосунки зміняться.
Як ви гадаєте, варто розповідати дитині, що її тато погана людина чи ні? Я правильно все зробила?
