Я наймолодша дитина у своїх батьків. Маю ще старшого брата та сестру. Вони вже одружені та живуть зі своїми сім’ями окремо. Я досі не заміжня і живу з батьками.
Ми мешкаємо в селі, то ж роботи вистачає. Батьки уже старші люди, їм з кожним роком все важче щось робити по господарству, тому все лягає на мої плечі.
Коли повертаюсь з роботи, то продовжую працювати на городі до пізна. Щодня з ніг валюсь.
Брат із сестрою приїжджають рідко, та й то лише на свята чи в неділю. Коли знають, що нічого не треба робити. До їх приїзду ми готуємось, як до свята. З мамою завжди наготуємо смаколиків та накриємо стола, що весілля відгуляти можна.
Коли вони повертаються додому, мама накладає їм ще повні сумки різних продуктів. Свєті та Вові (так звуть моїх сестру та брата) ще вистачає нахабства перебирати і змушувати маму бігати до погребу по кілька разів.
От була ситуація, приїздили вони на Трійцю, відпочили, погуляли. Мама їм сумки склала, то Свєта і каже:
– Ти для чого мені ті закрутки поклала? Краще дай свіжих огірочків, кабачків, яєць та м’яса побільше.
І мама те зробила.
Я не жадібна і мені не шкода дати їм продуктів, але якби ж вони те цінували й допомагали. Бо, коли не попросиш приїхати допомогти, то вічно не мають часу.
То на роботі відразу запара, то собаку до ветеринара треба везти, то погано себе почувають. Або й просто кидають слухавку.
Мені набридло це терпіти і я вирішила, що наступного разу як приїдуть Свєта й Вова – скажу все, що думаю про їх поведінку. Треба вміти цінувати чужий труд.
Ви як вважаєте? Продовжити мовчати чи поставити їх на місце?
