UAMedia

— Ти досі шкодуєш, що тоді мене відпустила? Я саме підписувала документи, коли почула цей голос. Спочатку навіть не підняла голови. Мені здалося, що просто здалося. Бо минуло одинадцять років. Одинадцять років відтоді, як я востаннє чула цей голос так близько. А потім чоловік повторив: — Марто? Рука з ручкою завмерла над папером. Я повільно … Читати далі

Я спочатку навіть не зрозуміла, що звертаються до мене. Стояла посеред святкової зали, тримаючи в руках коробку з подарунком, і дивилася на Марію, молодшу сестру мого чоловіка. Вона була у розкішній сукні кольору шампанського, з ідеально вкладеним волоссям і таким виразом обличчя, ніби керувала не весільним банкетом, а великим корпоративом. Я перевела погляд убік. Там … Читати далі

— Ти серйозно не можеш зробити для чоловіка навіть нормальний сніданок? Я стояла посеред кухні з чашкою кави в руці й дивилася на свого чоловіка так, ніби бачила його вперше. — Можу, — відповіла я. — Але не хочу, щоб це було моїм обов’язком лише тому, що ти народився чоловіком. Він на кілька секунд замовк. … Читати далі

— МАРТО! МАР-ТО-О-О! ВИХОДЬ, БО Я ЗАРАЗ САМ ЗАЙДУ! Я прокинулася так різко, що мало не впала з дивана. На годиннику було близько четвертої дня. Я приїхала до батьків лише вранці, після майже п’яти годин дороги, і після обіду нарешті дозволила собі те, про що мріяла весь останній місяць, — лягти й поспати хоча б … Читати далі

— Мамо, я правильно зрозумів? Ти справді сказала моїй доньці, що вона не має права брати яблуко з твого саду, бо воно «призначене для інших дітей»? Сергій стояв посеред батьківського двору, тримаючи в руці маленький дитячий рюкзак. Голос його тремтів не від злості — від усвідомлення того, скільки років він сам дозволяв матері поводитися так … Читати далі

— Я чекаю дитину від Романа. Фраза прозвучала зі сцени саме тоді, коли ведучий збирався оголосити наступний тост. Я навіть спочатку не зрозуміла, що правильно почула. Моя молодша сестра Лідія стояла під прожекторами, тримаючи мікрофон обома руками, і дивилася просто на мене. На ній була довга бордова сукня. Волосся акуратно зібране. На обличчі — посмішка … Читати далі

Марія побачила чоловіка ще здалеку. Він стояв біля старих воріт, спершись рукою на дерев’яний стовп, і дивився на дорогу. Саме так, як робив майже щонеділі протягом останніх двох років. Ніби й не чекав. Ніби просто вийшов перевірити, чи не почався дощ. Але Марія знала його достатньо добре, щоб розуміти: він чекав. Вона зупинилася. Поруч стояла … Читати далі

Я збирала гроші на цю поїздку майже вісім місяців. Не відкладала «зайві» гроші. Бо зайвих у мене не було. Я просто щоразу відмовляла собі в чомусь, що могла б купити. Нова сумка? Пізніше. Косметолог? Не зараз. Вечеря в ресторані? Можна й удома. Таксі після роботи? Є маршрутка. Навіть ту куртку, яку я приміряла тричі, а … Читати далі

— Ти серйозно поставила це на стіл? Я саме витягувала з духовки пиріг, коли почула за спиною голос Дениса. Я озирнулася. Він стояв біля кухонного острова, тримаючи в руці келих вина, і дивився на святковий стіл так, ніби був членом журі на кулінарному конкурсі. — Що саме? — не зрозуміла я. Він показав на велику … Читати далі

— Я не розумію одного, Павле. Ти справді міг спокійно дивитися, як я рахую кожну гривню в магазині, знаючи, що в тебе є гроші? Олена стояла посеред кухні, стискаючи в руках стару полотняну сумку. На столі лежали купюри, перев’язані гумками. Не одна пачка. Не дві. Стільки, що жінка кілька разів перераховувала їх подумки, бо очі … Читати далі