У мене аж 3 сини-орли Василь, Віталій та Віктор. Вже дорослі, мають свої родини, але часто приїздять до нас з чоловіком у гості до села.
І якщо старші Васько та Віталька мають свої голови на плечах та часто нам допомагають, то молодший Вітя наче від світу відірваний. Він ще з дитинства був перекотиполе, якщо брався за якусь роботу, то ніколи її до кінця не доводив.
От, наприклад, пас корів – то міг одну загубити. Підгорне копичку сіна, а далі кине граблі та піде гуляти. Прополе тільки 2 грядки і притворяється хвореньким, аби зхалявити. Напевно, в цьому є моя вина також. Бо я завжди Віктора жаліла, він же молодший та пізня дитина.
Однак, через такий свій прикрий характер Вітька вибрав таку жінку. Вікторія до господарки лінива, вдома нічого не робить. І якщо от старші невістки постійно нам допомагали біля хати (картоплю збирати, на городі поралися, закрутки на зиму робили), то Віку навіть бодай на день в село витягти було неможливо.
“Ми зайняті”, “Ми хворі”, “Ми вже маємо плани” – постійно казала дівчина. А син їй лиш піддакував. Складалося враження, що Віка його просто під каблук загнала.
Ну і нещодавно було Андрія, іменини в мого чоловіка. В нашому селі це велике храмове свято, тому приїхали в гості ще деякі родичі та й запросили до святкового застілля сусідів. Мене приємно здивувало, що Вася з Лідою та Віталік з Мартою приїхали ще 29 в п’ятницю ввечері.
– Ой, діти, та я вас не чекала так рано! Що то за сюрпризи?
– Мамо, та завтра буде повна хата гостей. А як ви самі все встигнете? От ми зідзвонилися та приїхали на допомогу.
Мало того, невістки ще й привели повний пакет гостинців до столу – ікру, консервовані ананаси, крабові палички, різні закуски та ще й коньяк дорогий з шампанським. Ну і нову скатертину для застілля І я на кухні майже нічого не робила, невістки одразу стали до роботи.
– Мамо, ви краще відпочинете, ми все швидко зробимо. Ну хочете – дістаньте тарілки, засервіруйте стіл.
А от Вітя та Віка приїхали аж під вечір, дуже запізнилися. Ще й так нахабно завалилися до хати, сухо привіталися з гостями та тицьнули батькові подарунок – пінку для гоління, станок та шкарпетки. Звісно, Андрій подякував. Але старші сини подарували разом новий телефон та планшет з великим екраном, бо у чоловіка вже зір сів дуже.
І от ми вже виносили гостям голубці та деякі салати. Я покликала Віку, аби допомогла:
– Доню, зайди на кухню, там з миски треба ще добавки досипати.
– Я вам не доня! У мене є мама, яка народила і виховала, – різко випалила Віка.
Деякі гості дуже здивувалися та за столом була якась ніякова тиша. Але Віка далі вирішила мене присоромити:
– І взагалі, я приїхала сюди в гості, а не носити вам тарілки туди-сюди. Дайте мені салат спокійно доїсти.
– Віко, ти береги не плутай. То вже кидаєшся на всіх, як собака прокажена, – зробила Ліда зауваження.
– А ти хто така, аби мене вчити?
– Ну раз тебе мама не навчила, то МИ БУДЕМО ВИХОВУВАТИ, – втрутилася ще Марта.
Вікторія аж почервоніла від люті, кинула серветку на тарілку, показово встала та голосно грюкнула дверима.
– Ма, ну нащо ти так з нею? – крикнув Віктор. От не думала, що син стане на бік капризної невістки. Він також розвернувся та пішов геть.
Пару хвилин за столом була гробова тиша. Та, на щастя, старий син вирішив всіх розвеселити:
– А, знаєте, є такий анекдот…
Але мені все одно було прикро за Віку. Хоча Ліда та Марта старалися мене якось підтримати, заспокоювали. Однак, не так я хотіла відсвяткувати іменини чоловіка. Сини взагалі кажуть забити на Віку і не брати до серця її витівки.
Варто мені дослухати до поради синів? Чи, може, є якийсь метод побудувати тісніші та кращі стосунки з молодою невісткою? Що мені робити?
Daryna
