Світло в ресторанному залі було приглушеним, а повітря буквально здригалося від гучної музики та криків «Гірко!». Христина сиділа за пишно прикрашеним столом, тримаючи в руках келих ігристого, і намагалася щиро посміхатися. Це було весілля її рідного брата Тараса. Усе виглядало ідеально: щаслива наречена Аліна в білосніжній сукні, задоволені батьки й десятки гостей, які кружляли в такт черговій мелодії.
Тільки от Христині було не до свята. Уже другу годину поспіль її чоловік Андрій поводився так, ніби її взагалі не існувало.
Спочатку він просто задивлявся на Мар’яну — далеку родичку нареченої, яка приїхала зі столиці. Мар’яна була ефектною брюнеткою в облягаючій смарагдовій сукні з глибоким вирізом, і її сміх чувся ледве не в кожному кутку залу. Андрій, який зазвичай не відходив від дружини, раптом згадав, що він «дуже товариська людина».
Коли оголосили білий танець, Мар’яна, жартуючи, підійшла до їхнього столу. Христина очікувала, що Андрій ввічливо відмовить або хоча б подивиться на неї, шукаючи схвалення. Але він підхопився так швидко, ніби тільки цього й чекав.
Зі свого місця Христина бачила все. Як його рука опустилася трохи нижче її талії, ніж дозволяв етикет. Як він щось шепотів їй на вухо, від чого Мар’яна кокетливо била його по плечу. Вони не просто танцювали — Андрій відверто, хижацько загравав до іншої жінки на очах у всієї родини.
Останньою краплею став момент, коли музика стихла, але Андрій не поспішав повертатися. Він підвів Мар’яну до бару, замовив два коктейлі й, схилившись до неї, легким рухом поправив пасмо волосся, що впало їй на обличчя. Цей жест був настільки інтимним, що у Христини перехопило подих від приниження.
Вона встала. Спокійно, без криків і сліз. Просто підійшла до стільця, взяла свій клатч і попрямувала до виходу.
— Христино, ти куди? — гукнула її мама, яка стояла біля фуршетного столу.
Христина не відповіла. Вона прискорила крок, майже вибігаючи на прохолодне нічне повітря. За нею важкими кроками вискочив Андрій, який нарешті помітив відсутність дружини.
— Христю, стій! Ти що, здуріла? Влаштовуєш сцену ревнощів через один танець? Ти позориш мене перед моїми друзями! — зло шипів він, хапаючи її за руку на ґанку ресторану.
Вона різко смикнула рукою, вивільняючись. Подивилася на нього — на цього чоловіка, з яким прожила п’ять років, і вперше відчула не біль, а огиду.
— Я не влаштовую сцену, Андрію. Я просто йду. А от ти себе вже зганьбив. І мене також, — тихо, але твердо сказала вона.
Христина розвернулася, сіла в таксі, яке щойно під’їхало за чиїмось викликом, і назвала домашню адресу, залишивши чоловіка стояти під світлом ліхтарів.
А всередині ресторану тим часом западала ніякова тиша. Музика продовжувала грати, але настрій свята випарувався за лічені хвилини. Гості, які курили на терасі й бачили цю сцену, повернулися до залу. За столами почалося бурхливе обговорення.
— Ти бачила? Христина поїхала сама! — шепотіла одна тітка іншій. — Та я ж казала, Андрій весь вечір біля тієї киянки крутився, сорому немає! На власному весіллі брата такий скандал…
Шепіт повз по залу, як пожежа по сухому листю. Дійшло й до президії наречених. Тарас, брат Христини, помітно сполотнів. Він різко підвівся зі свого місця, його кулаки стислися. Наречена Аліна в шоці прикрила рот долонею, дивлячись то на порожнє місце Христини, то на Мар’яну, яка тепер розгублено стояла біля бару, раптом зрозумівши, що стала причиною сімейної драми.
Весілля тривало, але колишніх веселощів уже не було. Всі обговорювали вчинок Андрія і сміливість Христини, яка не стала терпіти приниження. Цей вечір мав стати святом кохання наречених, але запам’ятався всім як ніч, коли один нерозумний танець зруйнував іншу родину.
