Друг уночі приїхав здалеку. Розчохлився, сумки закинув і повів на кухню чаї ганяти. Сну, каже, ні в одному оці, поки не розповім, як доїхав, не заспокоюся.
Отже, далі від його особи:
“Ледве встиг на поїзд, сумки на бігу закидав, сам ледь носом не проїхався по платформі, але встиг.
Протискуюся коридором і молюся, щоб мою нижню полицю зайняли: ненавиджу їх, завжди їжджу нагорі, щоб мене ніхто не чіпав. Молитви були почуті: на моїй полиці притулився пацан років десяти, повний, щокастий, доглянутий такий, прилизаний. Поруч мати, сумку його розбирає.
На іншій нижній полиці сидить дівчина років двадцяти, у старому светрі, штанях і яскравих блакитних сланцях. Читає, на метушню перед собою нуль уваги. Я погляд жінки зловив і сказав такий: “Будь ласка”. Мені не шкода полиці, але для пристойності запитати могли б. Вона фиркнула і відвернулася. Бухнула сумку поруч із дівчиною, почала розбирати й ультимативним тоном сказала: “Дитинко, я тут розташуюся, поруч із дитиною, ти не проти?” Видно, їй теж випала верхня.
“Проти…” – пролунав повний якогось позаземного дзену і спокою голос.
Дама на секунду сторопіла, але схаменулася і продовжила розбирати речі.
“Я маю стежити за Михайликом, раптом із ним щось трапиться, а зверху злазити довго. Давай не будемо сваритися і поміняємося”.
“Не поміняємося…”
Я думав, вона зараз почне говорити, що спеціально бронювала місце заздалегідь, що це не її проблеми і бла-бла-бла. Але ні. Дівчина просто повернулася і лягла спиною на баул пані, як на подушку, не випускаючи з рук книжки.
Дамочка від несподіванки рвонула сумку, звільнивши місце, і міс Дзен розляглася на ньому на весь зріст.
“Худоба малолітня” – виразно пробурчала жінка і, поставивши сумку на столик, полізла нагору. Звідти вона незабаром дуже вдало впустила гребінець, який влучив дівчині прямо в лоб. Міс Дзен, не відволікаючись від читання, скинула гребінець на підлогу.
Перші дві години шляху пані кректала, бурчала, демонстративно незграбно спускалася з полиці, щоб витерти Михайлику сопельки і відрегулювати його теплообмін, розстібаючи і застібаючи жилетку. Але незабаром, зрозумівши, що міс Дзен начхати хотіла на її муки на те, чим Всесвіт її обділив, влаштувалася нагорі й задрімала.
Ще кілька годин ми провели у відносному спокої і навіть умиротворенні. Я познайомився з Мішкою, розвів його на кілька партій у морський бій, у дурня – нормальний, у принципі, пацан виявився, тільки закоханий. Міс Дзен читала, відмовившись від зовнішнього світу.
Вечоріло. Дама прокинулася і почала журитися з приводу того, що її синочок, мабуть, помирає від голоду. Міша, який нещодавно з’їв зі мною пару сосисок у тісті, здивовано знизав плечима. Мовляв, раз мама сказала, значить, і справді голодний.
Якраз тоді доля захопила міс Дзен у вбиральню. Повернувшись, вона виявила, що їй залишили невеликий закуток біля вікна, а решту сидіння було заставлено контейнерами, термосом і Мішею. Дама, перехопивши її абсолютно флегматичний погляд, усе ж таки подумала, що, нарешті, зрозуміла нахабу, тож урочисто заявила: “Столик внизу, і ми маємо повне право сидіти тут, ми ж не всю полицю зайняли!”.
Анітрохи не зніяковівши, Міс Дзен пройшла на своє місце, затишно влаштувалася там і спрямувала свій погляд у розмиту рухом нескінченність.
… Під кінець вечері Міша, нагодований так, що аж із вух лізло, вирішив, що негоже іншим голодувати, і поділився з Міс Дзен вареним яйцем. Та, як не дивно, взяла… І тут мати, вирішивши, що “годі розбазарювати продукти на всяку нісенітницю”, смикнула Михайла, приземливши того назад, і ляснула Міс Дзен по руці.
Ось тут я вже було подумав, що стіна незворушності завалиться, але знову помилився: Міс Дзен повернула яйце на стіл і зі словами “Усе ваше” витерла руки об спідницю пані.
Що там почалося… Дама наче чекала, поки щось проткне міхур обурення. Розмахуючи руками, вона завела сольну арію “Вокзальная хамка, уродка, недоношенная!
“У своїй тираді вона наче душу виливала, обравши Міс Дзен першопричиною бід людства загалом і своїх зокрема. “Через таких, як ти, ніколи й нічого не йде так, як треба”.
Лють застилала їй очі, закипав мозок, і, коли контроль над собою було остаточно втрачено, пані штовхнула Міс Дзен, та так, що та легенько притулилася головою об стінку.
Штовхнула і затихла, з нетерпінням чекаючи реакції.
“Фас!” – подумав я. Таке стерпіти було вже не можна.
Якби Міс Дзен почала скандалити або розпускати руки, образ Самої Незворушності назавжди розчинився б у моїй свідомості. Але вона не розчарувала.
Повільно, але водночас невідворотно вона нахилилася до жінки, нібито збираючись щось сказати їй на вушко…
І СМАЧНО, МОКРО, ВІД ДУШІ ЛИЗНУЛА ЇЇ, ВІД ПІДБОРІДДЯ ДО ЧОЛА, ЧЕРЕЗ ОКО, РОЗМАЗАВШИ КОСМЕТИКУ, ЗАЛИШИВШИ БЛИСКУЧИЙ СЛИНЯВИЙ СЛІД.
… Ефект був нищівний і миттєвий, як від транквілізатора: пані затихла і почала кінчиками пальців мацати щоку… Потім згребла Мішу, закинула його на свою полицю і помчала вмиватися.
Міс Дзен витерла рот серветкою і вишукано промокнула куточок. Це дійство вже було розраховане на мене, і, бачить бог, я не втримався і поплескав.
За всю поїздку, що залишилася, пані не промовила жодного слова в її бік. Так само мовчки вони з Мішею покинули вагон на своїй станції. А Міс Дзен знову заглибилася в книгу. Весь її вигляд свідчив про те, що вона покинула цю реальність і повернеться ще не скоро. Тормошити я її не став.
